Мікеланджело – геній поза часом

Глянцевий журнал City Life
Мікеланджело.портрет

Мікеланджело Буанаротті. Його ім’я – синонім епохи Відродження. Про твори геніального майстра чули, здається, всі у цьому білому світі. Не доживши один рік до свого 90-річчя, митець відійшов у вічність в час початку контрреформації, спаливши свої ескізи та начерки, бо вважав, що немає на світі гідного митця, котрий зміг би втілити його творчі задуми у реальність. Тринадцять Пап сходило на престол протягом життя Мікеланджело і для дев’яти з них художник творив своє мистецтво.

Батьківщину і батьків не вибирають. Мікеланджело Буонарроті з’явився на світ в незаможній сім’ї, проте його батько належав до флорентійського дворянинства. Мати ж була бідною домогосподаркою, до того ж зі здоров’ям у жінки були великі проблеми, що стали причиною передчасної смерті. Так хлопець потрапив у прийомну сім’ю,  яка навчила Мікеланджело працювати з глиною і поратись з різцем.

У 1488 році  Мікеланджело, попри незгоду батька, котрий мріяв, аби син став банкіром, починає навчання в майстерні. Так розпочинається розквіт генія. Після п’яти років натхненної праці в Римі на талановитого хлопця чекає перший успіх. Його помітив кардинал Рафаель Ріаріо і доручив скульптору зробити із мармуру статую Вакха, а згодом і композицію «П’єта», яку експонували в соборі Святого Петра. Тоді Мікеланджело було всього 24 роки!

Юний і гордий, дізнавшись, що люди приписують авторство його роботи скульптору Кристофоро Соларі, Мікеланджело висік на поясі Діви Марії: «Це зробив флорентієць Мікеланджело Буонаротті». Статуя стала єдиним творінням, «підписаним» автором.

У 1501 році Мікеланджело повертається у Флоренцію, так і не закінчивши роботу над картиною «Поховання» та розпочинає роботу над «Давидом», який за словами першого біографа митця «перевищив славу всіх сучасних і античних статуй, грецьких і римських, будь-коли зведених». Саме ця робота принесла Мікеланджело всезагальне визнання серед флорентійців й в усій Італії.

Символ нової республіки – статуя Давида була споруджена в центрі міста, біля Палаццо Веккьо, де розміщувався уряд. Мікеланджело був третім скульптором, що взявся за шматок  мармуру, з якого постав «Давид». Два попередні так і не завершили роботу. Агостіно ді Дуччо відмовився від проекту, ледь почавши обтесувати ноги, а через десять років від нього відмовився й Антоніо Росселіні, знайшовся у камені тріщину.

Мікеланджело почав працювати над «Давидом» у 1501 році. Висота скульптури сягнула 5,17 метрів, що вище росту звичайної людини в три рази. Спочатку замовлена скульптура носила лише релігійний підтекст, проте в період створення статуї Флоренція вигнала сім’ю Медічі і «Давид» став символом республіканської свободи. На той момент Мікеланджело було 29 років.

Через чотири роки, у 1508 він розпочинає роботу над найдивовижнішим витвором в області живопису всіх часів – фресками Сікстинської капели.  Це 500 квадратних метрів стелі храму, заповнені окремими фресками із зображенням 300 людей, поєднані однією сюжетною лінією.  Всі плани і нариси існували виключно в голові художника, не було виконано й одного ескізу – ні загального полотна, ні жодної із його частин. Під час роботи майстер не впускав у приміщення нікого, навіть Папу Римського. За час праці над шедевром митець сильно підірвав власне здоров’я, адже працюючи цілодобово із токсичною фарбою та лежачи на спині, шкідливі речовини потрапляли в легені й очі.

Прикметним для робіт Мікеланджело було те, що людей він зображав в найдрібніших деталях. Його картини вражають точністю та натуралістичністю. Знання про людську тіло будову художник отримав у  морзі, що знаходився при монастирі. Там він вивчав розміщення нутрощів, будову людських м’язів та скелету.

Біографи свідчать, що Мікеланджело вів доволі аскетичний спосіб життя. Своє перше кохання митець зустрів у літньому віці, коли йому виповнилося 60, а майбутній дружині – більше сорока. Доля подарувала парі двох дітей. Дівчинку, Франческу, батько віддав на вихання до монастиря. Після навчання вона вийшла заміж і батько подарував молодятам маєток у Поццолатіко. Син Мікеланджело, Леонардо одружився із Кассандрою Рідольфі. Шлюб приніс йому двох дітей.

Для митцяя було важливим продовження роду Буанаррото. Однак, зі всіх синів Лодовіко тільки Мікеланджело одружився. Художній талант приносив хороші прибутки, значну частину яких скульптор виділяв на допомогу  батьку та братам, економлячи буквально на всьому. В помешканні митця майже не було ніяких меблів і коштовних речей. У 1564 році,після його смерті виявилося, що його статок складав близько десятка мільйонів доларів в сучасному еквіваленті. Сам же митець за життя часто скаржився на безгрішшя.

Історії мистецтва відомий наступний казус. Зійшовши на папський престол, Юлій II задумав побудувати собі чудову гробницю. Понтифік надав Мікеланджело необмежену свободу в творчості та грошових коштах. Той захопився ідеєю і особисто відправився на місце видобутку мармуру для статуй –  в Карарру. Повернувшись майже через рік в Рим, витративши купу грошей на доставку мармуру, Мікеланджело виявив, що Юлій II вже охолов до проекту гробниці і не збирається оплачувати витрати! Розгніваний скульптор в той же час все кинув, – майстерню, брили мармуру, замовлення – і поїхав з Риму без дозволу Папи.

Мікеланджело пред’являв до своїх робіт високі вимоги і строго судив їх. На питання, що ж таке ідеальна скульптура, він відповів: «Будь-яка скульптура повинна бути так задумана, щоб її можна було скотити з гори і жоден шматочок не відламався».

Мікеланджело як скульптор і художник відомий на увесь світ, проте, мало хто знає, що відомий художник також писав вірші. Поетичний потяг у митця проявився у літні роки. Дослідникам відомі близько 300 поезій Мікелaнджело, які вдалося відновити та зберегти.

В останні  роки  життя Мікеланджело багато часу  присвячував архітектурі.  Тоді він створив дві фрески у Ватикані –  «Звернення Савла» і «Розп’яття Святого Петра». А з 1546 року, художник займався реконструкцією собору святого Петра у Римі. Він відмовився від багатьох ідей майстрів-попередників, бо мав своє особливе бачення храму. Освячений лише у 1626 році собор святого Петра, плід тяжкої роботи  Мікеланджело. Сам митець був глибоко віруючим і в останні роки життя   релігійне почуття зaгострилося. Це відобразилося на тематиці його останніх робіт. Це були дві скульптурні фігури «П’єта», в яких Мікеланджело зобразив сaмого себе в образі Йосипа Арамaейського. На жаль, другу скульптуру він завершити не зміг через раптову смерть у 1564 році.

 

 

Підготувала Соня ГЛЕМ