Князь Костянтин-Василь Острозький: Великий українець та «некоронований король Русі»

В ХV-ХVІІ столітті на Волині та Центральній Україні налічувалося понад 50 князівських родів – спадкоємців княжих родів Київської держави. На той час князі посідали особливе становище в суспільній ієрархії – вони складали найвищу групу привілейованого стану, своєрідний «закритий клуб» магнатів, бо князем можна було тільки народитися. Їхній особливий статус, політична влада та неабиякі майнові статки символізували ідею незалежності підвладних їм земель. Але насправді на той час українські князі вже втратили право на державному рівні вирішувати долю своєї батьківщини, і їхня сила та авторитет зводилися тільки до рівня місцевого врядування.

Князь Костянтин Василь Острозький

В житті тогочасної України особливе місце посідав рід Острозьких, який сучасники вважали  «паростю Володимира Великого, який Руську землю охрестив». Костянтин Острозький та його молодший син Василь-Костянтин  впродовж століть зберігали звичний для України від княжої доби спосіб життя та державні традиції й стали символом самобутності Русі-України, стримуючи таким чином посилення польського впливу на землі Великого князівства Литовського.

Князь Василь-Костянтин Костянтинович Острозький (1526/1527 – 1608) за своє довге і многотрудне життя посідав різні державні посади і ввійшов у історію як видатний державний,  військово-політичний та культурно-освітній діяч і меценат Великого князівства Литовського, а з 1569 року Речі Посполитої.

Молодший син князя Костянтина Острозького та князівни Олександри Слуцької, Василь Острозький став згодом найбагатшою та найвпливовішою людиною тодішніх Білорусі та України другої половини ХVІ – початку ХVІІ століття, продовжуючи славну династію князівського роду, предками якого були давньоруські князі Рюрик, Володимир Святославович, Ярослав Мудрий та король Данило Галицький.

Князь Василь Острозький був другим після польського короля найбільшим землевласником Речі Посполитої – під його владою перебувало більше сотні міст і містечок на Київщині, Брацлавщині, Галичині, в Сандомирському, Краківському, Люблінському та Мазовецькому воєводствах, а також земельні маєтки в Угорщині та Чехії. Річні прибутки князя оцінюють у 10 мільйонів злотих, а сума готівки становила більш як два річних бюджети Речі Посполитої. Залишившись єдиним спадкоємцем свого батька та маючи такі фантастичні за тогочасними мірками прибутки, князь Василь, який з середини 1540-х років почав офіційно іменувати себе батьковим ім’ям – Костянтин, вніс великий вклад у піднесення української культури та освіти, а його резиденція стала центром культурного спротиву католицькій та унійній експансії. За захист православної віри в ті складні для Руської (Української) православної церкви роки та інші діяння, які «золотими літерами» увійшли в історію українського і вселенського православ’я, на Помісному соборі Української православної церкви Київського патріархату 2008 року Василь-Костянтин Острозький був канонізований – зачислений до лику святих і шанується відтоді як святий благовірний князь Костянтин Острозький.

Церква Різдва Христового

Завдяки діянням князя Василя-Костянтина Острозького стало можливим «перше національне відродження України» кінця ХVІ – початку ХVІІ століття, про яке свого часу писав відомий історик Михайло Грушевський.

Він заснував першу в Східній Європі вищу школу – Острозьку академію, зі стін якої вийшло чимало видатних культурних діячів – письменників, учителів, учених, священнослужителів, які згодом стояли біля витоків школи Київського братства й Києво-Могилянки. За сприяння князя, в Острозі утворився і плідно працював гурток слов’янських та грецьких учених, публіцистів, теологів та богословів, а також була зібрана велика бібліотека грецької та західноєвропейської богословської літератури, передруків античних творів, словників, граматики та інших видань.

У 1575 році князь запросив до Острога першодрукаря диякона Івана Федорова, який облаштував в князівській резиденції друкарню. Саме тут була видрукована відома Острозька Біблія (1581 р.) та більше двох десятків інших видань, у тому числі слов’янською мовою.

Князь Василь-Костянтин Острозький залишив свій слід і в історії Тернополя, який він отримав у володіння як віно дружини Софії з Тарновських у 1567 році.

В історичних архівах збереглися грамоти, видані князем для тернопільських міщан 1570 та 1593 року – про створення церковно-благодійного братства, що згодом стало «Фундацією князя Костянтина Острозького», та виділення йому 235 моргів і 1463 сажнів поля для утримання шпиталю для вбогих міщан православного віровизнання, утримання братством школи зі слов’яно-руською мовою навчання та будівництво Церкви Різдва Христового.

Церкву Різдва Христового збудували в період від липня 1602 до вересня 1608 років, а на камені, вмурованому над входом до церкви, згадані імена князів Костянтина-Василя та Олександра Острозьких. Фонд для утримання шпиталю та притулку під управлінням кращих представників місцевої греко-католицької громади функціонував при церкві. Шпиталь, що знаходився поруч із церквою, впродовж наступних півтора століття продовжував працювати, незважаючи на певні труднощі, пов’язані з його управлінням.

вул. Кн.Острозького 37

12 травня 1886 року, в 360-ту річницю від народження свого засновника  – князя Василя-Костянтина Острозького, – урочисто відкрили нову будівлю притулку-шпиталю. На початку ХХ століття будівля продовжувала виконувати свої прямі обов’язки з надання допомоги немічним городянам, а згодом стала й оплотом освіти Тернополя – тут відкрилася перша міська бібліотека, а потім і семінарія.

Приміщення Тернопільської фундації князя Василя-Костянтина Острозького, розташоване на вулиці, названій його ім’ям, – це одна з багатьох живих пам’яток діяльності видатного фундатора і мецената, політичного, військового, господарського, церковного та культурного діяча – Великого українця, славного нащадка князівських родів, що багато століть тому стояли біля витоків зародження нинішньої  української державності.

Спільний проект журналу CITY LIFE та заступника міського голови Леоніда Бицюри

Підготував Володимир Уруський